Мотиваційний зміст протестної поведінки: від еволюції підходів до конкретного виміру

З’ясування механізмів мотивації протестної поведінки як поведінкового формоутворення, її загальних і специфічних особливостей у сучасних умовах потребує адекватного розуміння предмета мотивації поведінки в цілому і соціальної зокрема. Це можливо при застосуванні міждисциплінарного підходу: психологічного, соціологічного, економічного, філософського до розуміння змісту мотивації поведінки соціального суб’єкта.

Але перш ніж розкривати сутність мотивації протестної поведінки, варто засвідчити ті підходи та тлумачення цього явища, які наявні в сучасній соціологічній і соціально-психологічній зарубіжній і вітчизняній науці.

Систематизація існуючих теорій мотивації надає можливість з різних сторін визначити механізми формування, розвитку та реалізації поведінки індивіда і соціальних груп у соціально-економічному просторі, використати при аналізі протестної поведінки найбільш адекватні наукові підходи.

Основні теорії мотивації індивідуальної та колективної поведінки розроблено на базі чотирьох наукових напрямів: біологічного (біхевіористські та психоаналітичні підходи), інституційного (ціннісно-нормативний підхід), когнітивного та гуманістичного [90, с. 139-152].

У межах біологічного напряму дослідження мотивації соціального суб’єкта виокремлюється психоаналітичний підхід, представлений різними науковими концепціями, які в основі мотивації індивідуальної та соціальної поведінки соціального суб’єкта розглядають природжені інстинкти та прагнення. До мотивації протестної поведінки у межах психоаналітичного підходу безпосереднє відношення мають дослідження мотивів соціальної поведінки, в основі яких – природжене прагнення соціального суб’єкта до самореалізації, самоактуалізації та саморозвитку (К. Юнг, К. Хорні, А. Адлер, Е. Фромм). Серед усіх представників психоаналітичного підходу найглибший зміст структури мотивів соціальної поведінки міститься в роботах Е. Фромма, який пояснював детермінацію мотиваційного механізму поведінки соціального суб’єкта особливостями його взаємодії з соціумом [107]. Характеризується такий механізм домінуванням у мотиваційній структурі особистості соціальних потреб, які формуються під впливом соціальних умов, а їх реалізація є природним прагненням особистості. Це передусім потреби у самоактуалізації, самореалізації, продуктивній орієнтації, творчому удосконаленні, в людських зв’язках, самоутвердженні, прив’язаності, у самоусвідомленні, системі орієнтацій та об’єктів поваги і поклоніння (причетності до культури, ідеології, ставлення до ідеальних предметів), потреба у віднесенні себе до певного класу, нації, релігії, моди тощо [91, с. 100-101].

На думку дисертанта, мотиваційна концепція Е. Фромма, в основі якої лежать мотиви самоактуалізації особистості, можливо застосувати до змісту мотивації соціально-економічної поведінки з огляду на те, що цей мотив детермінований передусім об’єктивними соціально-економічними умовами, в просторі яких діє соціальний суб’єкт, а не суб’ктивними. Оскільки задоволення матеріальних потреб як економічний чинник близько стикається з біологічним чинником, то біологічний, а точніше, соціобіологічний підхід до трактування сутності мотивації значною мірою співпадає з метою та завданням дисертаційного дослідження.

У межах біологічного напряму біхевіористські концепції досліджують рефлекторно-ситуативні реакції людини на зовнішні подразники
(Б.-Ф. Скіннер, Дж. Хоманс, Г. Саймон, К. Халл) [200]. Біхевіористична парадигма мотивації поведінки пояснює миттєві перехідні стани соціального суб’єкта, враховуючи різноманіття буття людини, варіативність поведінкових актів залежно від ситуації. І цей підхід може бути придатним при дослідженні мотивації протестної поведінки, оскільки не лише пояснює природу незадоволеності соціального суб’єкта умовами соціуму, нереалізованістю провідних соціальних потреб, а й плинність протестних реакцій особистості, при цьому необхідно враховувати, що пізнання мотивації поведінки людини через систему “зовнішній подразник – поведінкова реакція – наслідки”, а також безпосередні аналогії з поведінковими реакціями тварин (Є. Толмен, К. Халл), які беруться за основу при формуванні загальних законів психології людини і соціальних дисциплін, не завжди можна застосовувати до аналізу мотивів соціально-економічної поведінки, в тому числі і протестної.

Механізм мотивації поведінки за біхевіористичним і психоаналітичним підходами – єдиний – прагнення індивіда зняти внутрішнє напруження до мінімального рівня, зберегти гомеостаз (внутрішній стан стабільності), що може частково бути застосовано для аналізу мотивації протестної поведінки.

Скасовує певну обмеженість біологічного напряму інституційний (ціннісно-нормативний) підхід до обґрунтування мотивації соціально-економічної поведінки. В основі цього підходу – інституціоналізовані сторони та аспекти людської поведінки, апелювання до інваріанту поведінки, аналіз мотивації з точки зору упорядкованої єдиноспрямованої системи соціальних дій, лінії поведінки, стратегії життєдіяльності соціального суб’єкта (Т. Парсонс, Дж. Коммонс, Д. Дарлі, Ш. Дженіс).

Т. Парсонс розглядав категорію “мотивації” в контексті концепції соціальної інтеграції, акцентуючи увагу на соціокультурному змісті цього поняття. Він вважав, що мотиви – це людські збудження за певних ситуацій чи обставин, а функція мотиваційної орієнтації полягає в організації різних вчинків діючого суб’єкта у єдиний процес соціальної дії. На його думку, ціннісна орієнтація, яка є основою мотивації, полягає у виборі нормативних стандартів, які відповідають особливостям соціокультурного середовища, у межах якого виникає соціальна дія. Отже, цей аспект трактування дуже важливий у дослідженні мотивації протестної поведінки саме тоді, коли йдеться про регуляцію та саморегуляцію цієї поведінки і збалансованість інтересів конфліктуючих сторін. Таким чином, при визначенні мотивації соціальної поведінки наголос робиться на соціологічному її розумінні (вивчення найрозповсюдженіших у суспільстві типів мотивів соціальної поведінки, різних її типів). Процес мотивації за Т. Парсонсом можна визначити за такою схемою:

Потреба-установка + ціннісні орієнтації + нормативні стандарти = дія (або бездіяльність)

Концептуальні ідеї Т. Парсонса знайшли розвиток у сучасному мотиваційному соціологічному підході нормативної поведінки, основа якого полягає у необхідності використання та дотримання соціальних норм, стандартів, правил членами суспільства.

Інтерпретація соціальної норми з соціологічної точки зору – як стандарту дії, що регулює поведінку людини залежно від її соціального статусу та соціальних ролей – міститься в наукових роботах вітчизняних соціологів – Є.І. Головахи, Н.В. Паніної [115, с.90-92]. Авторам удалося визначити механізми нормативної регуляції соціальної поведінки у стабільному та нестабільному суспільстві. Соціальний статус, обумовлений ціннісно-нормативною системою, через соціальні ролі як нормативні зразки поведінки регламентує соціальну поведінку людини, яка займає певне місце в структурі соціальних відносин. Соціальний статус і взаємозв’язані з ним ролі виконують інтегративну функцію, визначаючи відповідні норми і правила поведінки, які формуються в суспільній свідомості. Суб’єктивна функція норми проявляється в регулюванні та реалізації певних моделей поведінки людини, а також у прогнозуванні, очікуванні відповідних моделей від інших у межах певного соціального статусу. Спрямованість змін (особистісні і соціальні) у поведінці, мотивації соціальної поведінки залежатиме від стабільності суспільної системи, від ступеня інституалізованості соціального статусу. В умовах нестабільної суспільної системи основною характеристикою соціального статусу виступає невизначеність, а способу життя – нестійкість, неусталеність. У регуляції соціальної поведінки в цьому випадку виступають показники соціального самопочуття, психологічна стійкість населення.

Схожі погляди щодо значущості соціальної норми в житті соціуму простежуються в роботах Н.А. Побєди [92] та А.Л. Свенцицького [93, с. 96-98]. Вони вважають, що знання про нормативність поведінкових акцій як окремих індивідів, так і колективних суб’єктів сприяє управлінню соціальними потребами та регулюванню поведінки.

Теоретичні узагальнення цих та інших авторів за результатами досліджень свідчать про те, що слідування соціальним нормам або відхилення від них є відповідним показником розвиненості суспільства. Використання соціальних норм відбувається з урахуванням динамічності суспільного життя. Їх соціальні функції реалізуються: 1) як засіб орієнтації поведінки соціального суб’єкта залежно від ситуації; 2) як засіб соціального контролю за поведінкою соціальних суб’єктів з боку соціуму; 3) як спосіб формування традиційних усталених зразків поведінки; 4) як фактор, що сприяє узгодженості або, навпаки, протистоїть цілям певної організації або мезо-, макросоціуму. Тобто певним чином ці норми коригують соціальну, а особливо протестну поведінку соціального суб’єкта.

Соціальна норма є засобом регулювання соціально-економічної поведінки соціального суб’єкта в суспільстві. Коли соціальна норма є прийнятною для певних соціальних груп суспільства, тоді групові норми та цінності відбивають ступінь солідаризованості членів соціальної групи, рівень задоволеності соціальних потреб, інтересів. Засоби їх задоволення визначають спрямованість поведінки та допомагають соціальній регуляції різних сторін суспільного життя. Як зазначає В.А. Ядов, проблема солідаризації перемістилася з предметної сфери загальної соціологічної теорії до спеціальних і галузевих соціологій – соціології праці (соціально-трудові відносини), етносоціології тощо [94, с. 5-21]. Цей висновок має сенс при дослідженнях соціальних рухів, серед яких певне місце займає робітничий рух. Соціальні рухи неможливі без солідарної взаємопідтримки та формування особливого корпоративного духу серед учасників руху[1].

Отже, спрямованість мотивації протестної поведінки з точки зору слідування нормі обумовлюється, по-перше, соціальним статусом соціального суб’єкта, його соціальним самопочуттям, а також орієнтацією на легітимні або нелегітимні протестні акції залежно від їх ефективності.

Таким чином, біологічний та інституційний підходи визначають певні особливості мотивації соціальної поведінки, які можна застосувати до мотивації протестної поведінки, доповнюючи один одного, розширюючи предмет пізнання. Але ці підходи не вичерпують всебічність мотиваційної сутності поведінки соціального суб’єкта. Окрім них існують ще інші напрями – когнітивний і гуманістичний, які під іншим кутом зору розкривають зміст мотивації поведінки соціального суб’єкта.

Когнітивні теорії мотивації поведінки (Л. Фестінгер, Ф. Хайдер, Н. Рос, Р. Шенк, Р. Абельсон) [200, 20, 90] базуються на визнанні провідної ролі свідомості і знань у детермінації поведінки людини[2]. Сформульована американ­ським психологом Леоном Фестінгером (1919-1989) теорія когнітивного дисонансу була результатом спостережень того, що дії людини можуть спонукати як емоції, так і знання, а система знань людини про світ і про себе прагне до узгодженості та гармонії. Коли виникає дисбаланс між ними, людина намагається ліквідувати його та відтворити внутрішню когнітивну гармонію, що обумовлюється мотивами її поведінки. Значний мотиваційний вплив на людину когнітивного дисонансу простежується при прийнятті життєво важливих рішень, подоланні перешкод і конфліктів, які при цьому виникають. Прийняття людиною подібних рішень завжди призводить до ефекту когнітив­ного дисонансу (Л. Фестінгер), коли вона сумнівається в правильності такого вибору. Певною мірою застосовується до ефекту когнітивного дисонансу вибір соціальним суб’єктом протестного типу поведінки. Людина вимушена обирати протестні акції для досягнення цілей щодо поліпшення свого становища, захисту своїх соціальних прав, хоча не завжди схвалює цей тип поведінки. Вибір соціальним суб’єктом саме протестного типу поведінки обумовлюється прагненням до ефективності обраних дій при досягненні бажаного результату.

Стан дисбалансу, на думку іншого представника когнітивного напряму Ф. Хайдера, ініціює поведінку, що спрямована на відтворення балансу. Дослідження когнітивної теорії балансу в контексті мотивації протестної поведінки показує наявність можливостей досягнення балансу інтересів сторін конфлікту заради соціальної злагоди та консенсусу. Конструктивна протестна поведінка завжди виникає у межах певної соціальної ситуації і спрямована на реалізацію потреб індивіда, соціальної групи на подолання стану дискомфорту через реалізацію соціальних інтересів і встановлення соціального консенсусу та гармонії.

Таким чином, положення теорії когнітивного дисонансу та соціального балансу дають підставу для визначення та пояснення джерел виникнення мотивації протестної поведінки соціальних суб’єктів, а також конструювання дій для регулювання відносин і досягнення їх збалансованості.

Дослідження загальних проблем мотивації поведінки та особливостей мотивації протестної поведінки привертає увагу до теорії функціональної системи П.К. Анохіна, яка певним чином пояснює механізм мотивації протестної поведінки як функціональної системи [87]. Теоретичні основи функціональної системи полягають у конструюванні різних процесів, які формуються стосовно конкретної ситуації і призводять до корисного для індивіда результату[3].

Використання цього підходу до побудови функціональної системи протестної поведінки, на думку дисертанта, обумовлює конструювання такої її моделі:

Ситуація (комплекс об’єктивних і суб’єктивних чинників, умов, що формують домінуючу мотивацію) ® реагування соціального суб’єкта ® вибір протестного типу поведінки як оптимального для даної ситуації ® моделювання реалізації та наслідків дій ® реалізація протестних акцій (напрямки, варіанти, способи дій) ® оцінка результативності протестних дій, їх ефективності ® корекція поведінки.

Отже, серед проаналізованих підходів до мотивації соціальної поведінки у межах когнітивного напряму найбільш прийнятним для дослідження мотивації протестної поведінки соціального суб’єкта є теорія функціональної системи П.К. Анохіна, яка дозволяє побудувати у взаємозв’язку та взаємозалежності структурні елементи функціональної системи протестної поведінки.

В оптимальному розв’язанні проблем соціально-трудових конфліктів та активізації протестної поведінки неабияку роль останніми роками відіграє гуманістичний напрям дослідження мотивації. Згідно останньої в основі мотивації поведінки лежить природне прагнення до самоактуалізації. (К. Роджерс, В. Франклан, Ф. Перлс). Оптимальна актуалізація обумовлює повноцінне життя людини, її розвиток. І відповідно до цього активізація протестної поведінки людини, прояви її у формі агресивності та насилля інтерпретуються за цим підходом як вимушені природні відповідні реакції на обмеження свобод людини, можливостей вибору.

До мотивації протестної поведінки соціального суб’єкта найбільш адекватно застосовуються підходи, пов’язані з потребами (потребнісний підхід) соціального суб’єкта (К. Роджерс, К. Левін, Г. Мюррей, А. Маслоу, К. Алдерфер, Е. Мейо). У його основі – розгляд потреб або квазіпотреб, що перетворюються в наміри і мотивують соціального суб’єкта до здійснення дій, і навпаки. Американський дослідник Г. Мюррей систематизував провідні потреби особистості, поділивши їх на первинні (органічні) та вторинні (психогенні) потреби, які набуваються в результаті соціалізації [104].

Подальші кроки у поглибленні розуміння проблем мотивації здійснив А. Маслоу. Він сконструював ієрархію потреб людини, виокремлюючи серед них первинні потреби – нестачі (або дефіцитарні, які формують мотивацію, але не активізуються після їх задоволення) та вторинні метапотреби – зростання (які формують метамотивацію і посилюються після їх задоволення). Структура первинних потреб включає: фізіологічні потреби (потреби задоволення фізичного виживання людини у їжі, сні тощо); потреби в безпеці (передбачає пошук стабільності, надійності, соціального захисту); потреби в приналежності (сім’я, робота). Їх незадоволення формує мотиви протестної поведінки. До вторинних метапотреб автор відносить потреби в належному рівні самооцінки, престижі, повазі, визнанні, а також метапотреби у самоактуалізації, самореалізації, удосконаленні, справедливості [95, с. 363].

Таким чином, в основі когнітивного, гуманістичного підходів до мотивації соціальної поведінки людини покладено ідеї первинності соціалізованої основи, провідної ролі свідомості, знань, досвіду в її детермінації. Характерною ознакою проаналізованих соціально-психологічних підходів до мотивації соціальної поведінки є те, що вони, як правило, не враховують конкретного об’єктивно-історичного підґрунтя, особливостей соціокультурного та соціально-економічного контексту, в полі якого відбувається соціальна дія та соціальне буття індивіда або соціальної групи. В окремих випадках акцентується увага на домінуванні внутрішніх, в інших – зовнішніх детермінант мотивації поведінки. Дослідження мотивації поведінки в основному зосереджені на рівні особистості та на розкритті соціального змісту взаємодії індивіда і соціуму. Втім кожен з цих напрямів дає узагальнену характеристику тих чи інших внутрішніх і зовнішніх (спонукальних), об’єктивних і суб’єктивних, індивідуальних і соціальних чинників мотивації у їх взаємодії. Мотивація протестної поведінки визначає та використовує частково елементи кожного з проаналізованих підходів, ураховуючи те, що соціальна поведінка не тотожна індивідуальній поведінці. Перша детермінована об’єктивними факторами: реальним становищем соціальних суб’єктів в існуючій соціальній структурі, особливостями соціального середовища протестуючих, а також обумовленими цим становищем потребами, інтересами, задоволення яких є об’єктивною необхідністю розвитку соціальних відносин певного соціуму.

Проаналізовані в стислій формі різні концептуальні підходи до визначення суттєвих характеристик мотивації варто доповнити деякими позиціями вітчизняних соціологів і соціальних психологів.

Так, автори Енциклопедичного словника з соціології розкривають сутність поняття мотивації за трьома складовими: 1) сукупністю тривких мотивів і конкретно закріплених у життєвому досвіді людини її певних потреб; 2) процесом актуалізації певного мотиву та його функціонування – внутрішнього потягу до діяльності певної спрямованості; 3) внутрішнім психологічним і психофізіологічним процесом, що безпосередньо зумовлює дану діяльність людини, здійснює її активацію та орієнтацію. Мотивація визначається авторами словника як процес формування пріоритетності діяльності за певних зовнішніх і внутрішніх обставин. Але вона не пронизує увесь поведінковий акт. Мотивація, на їхню думку, на кожному з етапів виявляється як якісно різноманітний процес, що виконує специфічно відмінну функцію щодо внутрішньої регуляції діяльності [96, с. 344-345].

Цілком слушним можна вважати позицію авторів про те, що мотивація визначає орієнтацію свідомості на вироблення і постановку мети, адекватної даному мотиву за даних обставин, а також зумовлюється наявністю особистісних потенцій (навичок, умінь, знань, здібностей), що застосовуються у поведінці. Водночас, розглядаючи зумовлюючі чинники, авторам належало б згадати про основний структурний елемент мотивації – соціальний інтерес, який уособлює усвідомлені потреби. З використанням концептуальних підходів В.І. Воловича для визначення моделі мотивації поведінки у конфліктній ситуації, у межах якої виникає протестна поведінка, доцільно доповнити соціальним інтересом.

Доречно уточнює поняття соціального мотиву та його складових В.М. Піча, що робить можливим застосовувати це поняття до категорії соціальної поведінки індивіда або соціальної групи. Він вважає, що соціальний мотив виступає конкретизацією соціальної потреби та інтересу, є безпосереднім збудником їх реалізації, а також визначається системою соціальних відносин і пов’язується з нею через систему потреб, інтересів, соціальних установок. Складність вивчення соціального мотиву автор вбачає залежно від того, що діяльність соціального суб’єкта здебільше збуджується не одним, а кількома мотивами. Ці мотиви можуть доповнювати один одного або суперечити один одному. Мотив соціальний є внутрішнім спонуканням до активності соціальних суб’єктів, він відрізняється від зовнішніх спонукань-стимулів, тобто впливу об’єктивних умов, які стають соціальним мотивом у тому випадку, коли вони трансформуються у суб’єктивно значущі, відповідають потребам суб’єктів [99, с. 234].

Більш розширено трактує мотивацію діяльності та поведінки А.М. Колот. Автор вважає, що найбільш доцільним є комплексний підхід при дослідженні соціальних мотивів, їх розгляд у контексті відображення і виявлення соціальних потреб та інтересів. Механізм взаємодії мотивів, потреб, інтересів пояснюється спільною внутрішньою сутністю цих категорій А.М. Колот виходить з того, що потреби людини визначають нестачу чогось взагалі, інтереси – це усвідомлені потреби, джерело діяльності, об’єктивна необхідність виконання певних функцій для задоволення потреб; мотиви – усвідомлені причини діяльності, внутрішня спонука людини до конкретних дій, вчинків. На його думку, мотиви з’являються одночасно з виникненням потреб та інтересів і проходять аналогічні їм стадії формування, вони є спонукальними причинами поведінки і дій людини, які виникають під впливом її потреб та інтересів. Мотив несе в собі суб’єктивне навантаження, він має “персональний” характер, залежить від значної кількості зовнішніх і внутрішніх стосовно людини чинників. Саме мотив спонукає людину до конкретної дії і одночасно визначає, що саме і яким чином треба зробити. У цілому поведінка людини визначається не одним окремим мотивом, а їхньою сукупністю та пріоритетністю. Один з них може бути основним, провідним, а інші – виконувати допоміжну, додаткову функцію [97, с. 10-15].

Наведені підходи визначають особливості мотивації соціальної поведінки та поведінкових формоутворювань, у тому числі і протестної. Соціальна поведінка розкриває внутрішній механізм людських дій і вчинків, який можна прогнозувати та використовувати в практиці для ефективного соціального управління поведінкою соціальних суб’єктів соціуму у різних сферах його життєдіяльності. Вона носить більш-менш сталий характер і обумовлюється домінуючими соціальними нормами, цінностями, ідеологією в певних суспіль­них умовах. Відстеження домінуючих у соціумі поведінкових формоутворень пояснює і розкриває характер реагування соціальних суб’єктів на соціальні зміни, обумовлює наукове обґрунтування стратегічних пріоритетів соціального розвитку з урахуванням людської складової. Характерною особливістю мотивації поведінкових формоутворень є їх мінливість і неусталеність, яка обумовлюється змінами в усіх сферах життєдіяльності суспільства, неустале­ністю соціально-економічних умов життя. Витоками мотивації соціальної поведінки та поведінкових формоутворень є об’єктивні умови життя, які породжують певні потреби, формують конкретні інтереси, які оформлюються в певні мотиви діяльності чи поведінки соціального суб’єкта. Тут об’єктивна детермінація переходить у суб’єктивну. Такий процес переходу є результатом дії трьох груп механізмів: актуалізації структури мотивів, тобто усвідомлення потреб у вигляді інтересів (1); перетворення інтересів на мету поведінки або діяльності (2); реалізації поведінкового акту соціального суб’єкта (3).

Таким чином, детермінацію соціальної поведінки, в тому числі протестної, визначають передусім об’єктивні умови життєдіяльності соціального суб’єкта, які породжують певні потреби, інтереси, мотиви, що реалізуються у поведінці. Теоретичні узагальнення, концептуальне визначення змісту мотивації, оцінка різноманітних підходів, напрацювань зарубіжних і вітчизняних фахівців дозволяють побудувати механізм мотивації соціально-економічної поведінки, однією з різновидів якої є протестна.

Виходячи зі всього попереднього розгляду та аналізу позицій учених щодо мотивації людської поведінки, дисертант вважає за потрібне визначити свою власну позицію з приводу сутності, підґрунтя, структури та функціонального змісту цього явища.

Структурні елементи процесу мотивації утворюють функціональну систему, яка має універсальний характер:

Соціальна ситуація ® усвідомлення об’єктивних причин її виникнення ® формування мот