Научная элита Украины

Каталог научных статей

Главная » Статьи » СОЦИОЛОГИЯ

Систематизація та обґрунтування причин соціально-трудових конфліктів і протестної поведінки працюючих

Систематизація та обґрунтування причин соціально-трудових конфліктів і протестної поведінки працюючих

 Панькова О.В.
к.с.н., ст. науковий співробітник Інституту економіки промисловості НАН України

 

Проблема виявлення причин виникнення соціально-економічних конфліктів у трудовій сфері посідає ключове місце у пошуку шляхів їх попередження та конструктивного розв’язання. Без цих знань важко розраховувати на ефективність прийняття управлінських рішень при врегулюванні соціально-трудових конфліктів. Це обумовлює розкриття теоретичних основ соціально-трудових відносин, які потребують визначення, обґрунтування, систематизації причин протестної поведінки.

Вітчизняна конфліктологія, яка формується в перехідний для розвитку українського суспільства період, та відповідна їй теоретична парадигма зумовлюють виникнення та розвиток трудової конфліктології, яка в перспективі може стати системно-аналітичною основою для дієвого управління соціально-трудовими конфліктами. Систематизацію теоретичних здобутків і результатів досліджень, спрямованих на відстеження стану соціально-трудових відносин та шляхи регулювання конфліктів у трудовій сфері, доцільно відносити саме до ключових питань трудової конфліктології.

Суттєвий внесок у проблему визначення причин і наслідків соціальної конфліктності, а також шляхів їх попередження зробили вітчизняні науковці: Є.І. Головаха, Н.В. Паніна, Є.І. Суїменко, О.Ф. Новікова, В.Є. Пилипенко, М.Д. Міщенко, С.В. Бакуменко, І.Є. Левінець, О.В. Ставицька, К.К. Грищенко, Л.М. Герасіна, М.І. Панов, Н.П. Осипова; російські фахівці: Ю.О. Левада, А.Г. Здравомислов М.В. Руткевич, В.В. Сафронов, А.К. Зайцев, А.В. Морозов та ін. Серед зарубіжних соціологів і конфліктологів цю проблему аналізували Р. Дарендорф [101], Л. Козер [57], Е. Фромм, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, П. Сорокін, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі та ін.

Узагальнення наукової літератури вітчизняних фахівців дозволяє систематизувати фактори, які впливають на загострення соціальної конфліктності в українському соціумі і в трудовій сфері зокрема умовно можна розділити на три основні групи: соціально-економічні, політичні та соціально-психологічні.

Соціально-економічні фактори як основні чинники соціально-трудової конфліктності обумовлюються: падінням життєвого рівня населення і незадоволеністю соціально-економічними умовами життя, деструктивним станом виробництва, падінням його обсягів, погіршенням основних показників фінансово-господарської діяльності, збільшенням кількості збиткових підприємств, впливом негативних соціальних наслідків реструктуризації виробництва (підприємств і галузей промисловості), зменшенням надходжень до держбюджету, невиконанням законодавства про оплату праці (заборгованість і несвоєчасність виплат заробітної плати), підвищенням рівня офіційного та прихованого безробіття, поширенням злочинності у всіх сферах життєдіяльності, наявністю інфляційних процесів тощо.

Політичні фактори проявляються у низькому рівні участі населення в легітимних формах суспільно-політичного життя, недостатньому рівні його політичної культури, у відчутті неможливості вплинути мирними способами на соціальні процеси і політичні рішення, у слабкій політичній активності населення та низькому рівні політичної ефективності, у підвищенні рівня недовіри до офіційних структур влади, політичних і профспілкових лідерів тощо. Вітчизняні та російські соціологи зазначають, що головна проблема масового невдоволення та соціальних протестів на фоні високого рівня відчуження населення від влади – це проблема використання масового невдоволення в інтересах певних політичних сил, різних організованих сил “елітарного” походження [6, 5].

Вплив негативних соціально-економічних і політичних факторів обумовлює нестабільність соціального самопочуття населення України, посилюючи роль соціально-психологічних чинників, що впливають на ступінь загострення соціальної конфліктності в українському суспільстві. Поширення набули такі негативні явища, як аномія, депривація, фрустрація широких мас населення. Високий рівень індивідуальної аномії сприяє формуванню негативного образу влади і підвищує орієнтованість на участь в акціях протесту, проте, як зазначає Є.І. Головаха, з 2000 р. поступово почався процес адаптації населення України до нових умов через накопичення тяжкого досвіду різного роду соціально-економічних потрясінь (знищення усіх банківських заощаджень (1993 р.), дезорієнтація населення у фінансовому просторі, тривалі невиплати заробітної плати).

З соціологічної точки зору причини соціальних конфліктів і протестної поведінки певних соціальних груп у різних сферах життєдіяльності суспільства розглядаються різними авторами на різних методологічних і концептуальних засадах. Так, соціологи марксистської орієнтації (М. Руткевич, Г. Старовєров) пріоритетними вважають економічні причини виникнення соціальних конфліктів, які загострюються через перерозподіл власності і стають основою класової боротьби. Класове протистояння – основне джерело соціальних конфліктів в індустрійному суспільстві.

Протилежність у концептуальних поглядах на витоки соціальної конфліктності простежується у позиціях Р. Дарендорфа, який розглядав соціальні конфлікти та методи їх розв’язання у межах перехідного суспільства. Автор основну причину соціальної конфліктності пов’язує передусім із впливом політичних факторів – прагненням та намаганням певних особистостей або соціальних груп домінувати та перерозподіляти владу. В основі причин соціальних конфліктів також він вбачав конфлікт соціальних ролей і соціальних позицій. Тому основними суб’єктами соціального конфлікту виступають не класи, а різні соціальні верстви [101, 37].

Л. Козер в основі соціальної конфліктності вбачає боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу, ресурси [57]. Е. Дюркгейм [2], Т. Парсонс [46] також пов’язують причини соціальних конфліктів із розбіжностями у цілях та цінностях. Нормативно-ціннісний підхід розвинено в роботах Л. Крісберга. Різні системи цінностей, які мають право на існування через відсутність єдиної системи цінностей, достатньо часто вступають у протиріччя і є самодостатнім джерелом мотивації конфліктної поведінки. На цій основі виникає розподіл на “своїх” та “чужих”, які вступають у боротьбу один з одним з метою відстоювання власних цінностей та цілей [20].

Д. Рекс причини соціальних конфліктів вбачає в несправедливому розпо­ділі матеріальних ресурсів, контролі правлячого класу над усіма соціальними інститутами, а також з приводу влади між певними соціальними групами, що безумовно призводить до напружень, протестів, масових хвилювань [15].

Урахування об’єктивної та суб’єктивної сторін соціальної конфліктності простежується у концептуальних поглядах П. Сорокіна, який з позицій потреб індивіда та соціальної групи розглядає витоки соціальних конфліктів і напружень. Основною причиною соціальної конфліктності він вважає придушення базових потреб людини, без задоволення яких вона не може існувати. Це передусім потреби в їжі, житлі, одязі, змаганні, самовираженні, творчості, колективному самозбереженні та прагненні до свободи. Він зазначає, що безпосередньою передумовою будь-якого соціального конфлікту або революції завжди було придушення базових інстинктів, неможливість мінімального їх задоволення, депривація значних мас населення. Адекватність реагування влади через відстеження міри задоволеності потреб різних соціальних верств, пошук засобів їх задоволення або компенсації, які мінімі­зують прояви соціальних антагонізмів та підтримують соціальну нерівність на рівні соціальної норми, – необхідні умови для соціальної стабільності [163].

А.Г. Здравомислов причини соціальної конфліктності вбачає у порушенні суспільних зв’язків, дифузному характері соціальних інтересів основних соціальних груп суспільства, яке знаходиться у перехідному стані. Витоками соціально-економічних конфліктів автор вважає незадоволеність економічним становищем, яке розглядається або як погіршення порівняно зі звичним рівнем споживання та рівнем життя (реальний конфлікт потреб), або як погіршення становища порівняно з іншими соціальними групами (конфлікт інтересів) [114].

Усі перераховані погляди дозволяють розглядати причини та природу соціальних конфліктів з різних точок зору, кожна з яких має право на існування. Домінування тих чи інших причин виникнення соціальних конфліктів безпосередньо залежить від історичної епохи, типу суспільства, особливостей і своєрідності культури. Об’єднує вищенаведені позиції авторів те, що основним чинником соціальної конфліктності, в тому числі і соціально-трудової, є несправедливий розподіл матеріальних ресурсів, незадоволення основних соціальних потреб людини, боротьба за владу.

Причини соціально-трудових конфліктів представляють собою низку об’єктивних і суб’єктивних чинників, вплив яких обумовлює виникнення та загострення конфліктних відносин. Тому актуалізується проблема щодо систематизації, структуризації та класифікації причин соціально-трудових конфліктів за різними ознаками. Це необхідно для ефективного управління трудовими конфліктами та їх попередження, яке через взаємодію суб’єктів соціально-трудових відносин усуває існуючі причини конфлікту або мінімізує можливість його виникнення. Узагальнення теоретичних розробок з причин виникнення конфліктів доводить, що в основі будь-якого конфлікту лежить боротьба за певні матеріальні (ресурси), соціальні (влада) або духовні (ідеї, принципи, норми) цінності, а також гостра невдоволеність певними життєвими параметрами або потребами (економічним становищем, рівнем життя, характером і стабільністю зайнятості тощо). Для сучасних умов, що склалися в Україні та окремих її регіонах, як свідчать результати соціологічних досліджень, основним чинником соціальної конфліктності, яка призводить до протестів, є відчуття різними соціальними групами суспільства, в тому числі і працюючими, соціальної несправедливості, в основі якої – порушення законодавчо встановлених прав та гарантій.

Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів дозволяє систематизувати, структурувати та класифікувати основні причини, які призводять до виникнення та загострення соціально-трудових конфліктів у межах суспільства в цілому.

Класифікація загальних причин соціальних конфліктів, яка запропонована групою авторів, М. Месконом, М. Альбертом, Ф. Хедоурі, включає [106]:

протилежність усвідомлених інтересів з приводу розподілу ресурсів;

порушення взаємоузгодженості дій осіб, груп, підрозділів організації при досягненні загальних цілей;

перевага реалізації автономних цілей соціальної групи по відношенню до загальних цілей організації;

неадекватність оцінки, сприйняття та реакції на ситуацію залежно від розбіжностей у цілях, інтересах, цінностях, бажаннях людей;

розбіжності життєвого та професійного досвіду, освіти, віку та інших особистісних характеристик;

недостатність і недостовірність інформаційного забезпечення;

Подібна класифікація причин конфліктів, на думку дисертанта, може бути застосована при їх діагностиці. Вона влучно враховує витоки і джерела виникнення конфліктів різної спрямованості і може бути використана при визначенні причин соціально-трудових конфліктів. Підхід М. Мескона, М. Альберта та Ф. Хедоурі вдало узгоджується з класифікацією причин конфліктів в організації Р. Дарендорфа. Структура причин соціальної конфліктності, що запропонована ним, деталізується за кожним напрямом до розкриття джерел виникнення конфліктів.

Ця класифікація враховує як особистісні, так і управлінсько-організаційні характеристики зосередження причин соціально-трудових конфліктів. До особистісних (1) характеристик, які обумовлюють причини конфліктів, належать:

а) розбіжність в індивідуальних рисах, освіті, віці, життєвому досвіді, психологічна та світоглядна несумісність;

б) розбіжність в ідентифікації, що пов’язана з перевагами індивідуальних і групових інтересів (цілей) щодо загальних цілей організації.

До організаційно-управлінських причин відносяться (2):

а) недосконалість інформаційного забезпечення управління;

б) суперечність рольової структури (інструкцій, вимог, особистих цілей);

в) недосконалість технічної структури (різний рівень технічної оснаще­ності підрозділів, неоднакова інтенсивність і напруженість роботи й ін.);

г) недосконалість організаційної структури різних підрозділів (дублювання діяльності підрозділів, відсутність контролю та відповідальності, суперечливі прагнення формальних і неформальних груп в організації);

д) недосконалість структури управління (невідповідність прав і обов’язків, компетентності та відповідальності);

є) зміна організаційно-технічної та управлінської структур, що пов’язані зі скороченням робочих місць, підвищенням кваліфікаційних вимог, зміною рольової структури.

Несприятливі умови та характер праці (небезпечна та шкідлива праця, поганий морально-психологічний клімат, незадоволеність працюючих змістом праці) (4).

Характер розподільчих відносин (5), які оцінюються працюючими з точки зору справедливості як показник соціального престижу та визнання з боку керівництва підприємством.

Суперечність у прагненнях щодо розширення та підвищення конкурентоспроможності, значущості з консервативністю, стримуванням інновацій і змін (6).

Розбіжності стартових можливостей (різний рівень освіти, кваліфікації, цінностей, персоналу, умов праці, матеріально-технічного оснащення тощо) (7).

Інші концептуальні позиції покладено в класифікацію соціальної конфліктності американського соціолога Л. Козера [57], який виділив причини конфліктів, пов’язані з приналежністю людей до певних соціальних груп у суспільстві, а також характером і законністю розподілу ресурсів у цих групах.

Головні положення Л. Козера щодо виникнення причин конфліктів такі:

-       збіднілі групи суспільства, які вважають розподіл ресурсів несправедливим, незаконним, вони ініціюють конфлікт;

-       недостатність і нерозвиненість демократичних і правових інститутів суспільства, які впливають на ситуацію щодо законності розподілу цінних ресурсів;

-       тривалість умов для збіднення.

Причини конфліктів, які визначає Л. Козер, лежать у розбіжностях цілей, цінностей та інтересів певних соціальних груп суспільства, що обумовлює характер конфліктних відносин між ними.

Однією із вдалих класифікацій соціально-трудових конфліктів є класифікація, запропонована вітчизняними юристами-конфліктологами С.В. Бакуменко, І.Є. Левінцем [108]. Вона поєднує основні елементи теорій Р. Дарендорфа, Л. Козера, а також ураховує особливості розвитку соціально-трудових відносин в Україні.

Залежно від характеру базових причин соціально-трудових конфліктів автори пропонують структурувати їх за трьома основними групами: колективні трудові конфлікти права, колективні трудові конфлікти інтересів та індивідуальні трудові конфлікти права.

Основними причинами колективних трудових конфліктів права виступають:

а) заборгованість, несвоєчасна виплата заробітної плати;

б) заборгованість, несвоєчасна виплата відшкодування шкоди постраждалим на виробництві;

г) недотримання положень і зобов’язань, передбачених колективним договором на рівні підприємства;

д) наявність у колективному договорі нечітко визначених умов, за яких роботодавець має право відправляти найманих працівників у неоплачувану відпустку;

е) відсутність можливості реалізації права на безпечні умови та охорону праці (особливо на вугільних підприємствах) та ін.

Причинами колективних трудових конфліктів інтересів є:

а) непогодження між найманими працівниками та роботодавцем питань оцінки і рівня оплати праці (розподіл доходів) під час укладання (чи перегляду чинного) колективного договору;

б) питання диференціації розмірів оплати праці між управлінським складом підприємства та найманих працівників під час укладання (чи перегляду чинного) колективного договору;

в) відсутність механізму прозорості у фінансових відносинах (розподіл прибутку, фінансові витрати) між адміністрацією (дирекцією) та найманими працівниками на виробничому рівні; низький рівень демократичної та інформаційної взаємодії між управлінським складом та основною масою найманих працівників та ін.

Основними причинами індивідуальних конфліктів права виступають:

а) несправедливе звільнення найманих працівників з роботи; відсутність гарантій зайнятості у чинному колдоговорі;

б) відсутність пільг і компенсацій при закритті підприємства; невиплата боргів після ліквідації підприємства та ін.

Отже, більшість причин соціально-трудових конфліктів пов’язана з недотриманням законодавства про працю та документів договірного регулювання (колдоговорів та угод), а також їх порушенням сторонами соціально-трудових відносин. Це стосується порушень як колективно-трудових прав, так і індивідуальних прав працюючих. Запропонований авторами розподіл причин забезпечує комплексність розкриття правової основи виникнення соціально-трудових конфліктів. Виправданим є виокремлення причин, пов’язаних із зіткненням інтересів суб’єктів соціально-трудових відносин.

Категория: СОЦИОЛОГИЯ | Добавил: nauka-elite (15.01.2009)
Просмотров: 1821 | Рейтинг: 0.0/0 |
Понедельник, 18.12.2017, 17:30
Приветствую Вас Гость

Категории каталога

СОЦИОЛОГИЯ [7]
ЭКОНОМИКА [0]
ПРАВО [0]
ПЕДАГОГИКА, ПСИХОЛОГИЯ [1]
ФИЗИКА, ТЕХНИКА, МАТЕМАТИКА [0]
ХИМИЯ, БИОЛОГИЯ [0]
СОЦИОЛОГИЯ [0]
ИНФОРМАТИКА [2]
ИСТОРИЯ, ФИЛОСОФИЯ [1]
ПОЛИТОЛОГИЯ [0]
ЛИТЕРАТУРА, ЯЗЫКИ, ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ [0]

Форма входа

Поиск

Друзья сайта

 

Донецький фізико-технічний інститут ім. О.О.Галкіна

Закарпатський регіональний центр соціально-економічних і гуманітарних досліджень

Інститут біології клітини НАН України

Інститут біології південних морів ім. О.О. Ковалевського

Інститут геології і геохімії горючих копалин

Інститут геотехнічної механіки ім. М.С. Полякова НАН України

Інститут екології Карпат

Інститут економіки промисловості

Інститут економіко-правових досліджень

Інститут електронної фізики

Інститут електрофізики та радіаційних технологій

Інститут народознавства НАН України

Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я.Підстригача

Інститут прикладної математики і механіки

Інститут прикладної фізики

Інститут проблем кріобіології і кріомедицини

Інститут проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного

Інститут проблем природокористування та екології НАН України

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень

Інститут радіофізики і електроніки ім. О. Я. Усикова

Інститут регіональних досліджень

Інститут сцинтиляційних матеріалів

Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича

Інститут фізики гірничих процесів

Інститут фізики конденсованих систем

Інститут фізико-органічної хімії і вуглехімії ім. Л.М.Литвиненка

Інститут чорної металургії НАН України

Карадагський природний заповідник

Карпатське відділення Інституту геофізики ім. С.Субботіна

Криворізький ботанічний сад НАН України

Кримська лазерна обсерваторія при Головної астрономічної обсерваторії

Кримське відділення Інституту сходознавства ім. О.Ю. Кримського

Кримський філіал Інституту археології

Луганський природний заповідник

Луганський філіал Інституту економіко-правових досліджень

Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника

Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Шевченка

Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського

Морський гідрофізичний інститут

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку

Науково-технічний центр панорамних акустичних систем НАН України

Науково-технологiчний комплекс "Інститут монокристалiв"

Нацiональний науковий центр "Харкiвський фiзико-технiчний інститут"

Одеська філія Інституту біології південних морів

Одеський археологічний музей

Океанологічний центр

Радіоастрономічна обсерваторія «Уран-4» Радіоастрономічного інституту

Радіоастрономічний інститут

Ужгородський НТЦ матеріалів оптичних носіїв інформації Інституту проблем реєстрації інформації

Український державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут гірничої геології, геомеханіки і маркшейдерської справи

Фізико-механічний інститут ім. Г.Карпенка

Фізико-технічний інститут низьких температур ім. Б.І. Вєркіна

Фізико-хімічний інститут ім. О.В.Богатського

Центр математичного моделювання ІППММ ім. Я.С.Підстригача

Статистика